Миропільська громада
Романівський район, Житомирська область

Колодяжне

Коло́дяжне  - село в Україні, в Романівському районі Житомирської області. Населення становить 637 осіб.

Колодяжне розташоване на правому березі річки Случ. На західній околиці села в Случ впадає річка Тюхтерівка (Тюкелівка). Протікаючи через Колодяжне, вона утворює три стави - Верхній, Середній та Нижній.

Вид на річку Тюхтерівку та урочище Опуст в Колодяжному

В селі діє ЗОШ І-ІІ ст.

Біля села проходить залізниця Козятин-Шепетівка.

Історія

Перші люди на території сучасного Колодяжного з'явилися 15 тис. років тому, що засвідчує виявлення слідів пізньопалеолітичної стоянки. В 1920-х рр. співробітнику Волинського науково-дослідного музею у Житомирі Івану Левицькому передали з Колодяжного зуби коня і уламки кісток мамонта, на яких він простежував рисоване зображення тварин. Зокрема на уламку бивня мамонта було зображено голову північного оленя. Палеонтологічні знахідки на території Колодяжного зроблили під час археологічних розкопок Левицький у 1924-1925 рр. і Сергій Гамченко у 1926 р. В урочищі Провалля у 1936 р. було знайдено рештки черепа носорога.

Заселення території сучасного Колодяжного продовжувалось в період енеоліту. Тут виявлені поселення пізнього етапу трипільської культури та поховання культури кулястих амфор. Ольга Манігда під час проведення археологічної розвідки в околицях Колодяжного у червні 2011 р. виявила три пізньотрипільські археологічні пам'ятки вздовж Тюхтерівки.

На території села знаходиться давньоруське городище ХІІ-ХІІІ ст. Його ідентифікують як літописне місто Колодяжин, назва якого походила від слова "колодязь". За припущенням Романа Юри, місто могло належати князю Роману Мстиславичу, який володів і сусіднім Кам'янцем.

Археологічне вивчення давньоруського городища в Колодяжному було проведене Волинською експедицією Інституту археології АН УРСР під керівництвом Володимира Гончарова впродовж п'яти літніх сезонів 1948-1950 і 1952-1953 рр.

 

Гончарні вироби, знайдені під час арехологічних розкопок на давньоруському городищі в Колодяжному.

Влітку 1948 р. на південно-західній околиці Колодяжного (правий берег Случі) також було вивлено давньоруське городище ХІ-ХІІ ст., яке слугувало сховищем без постійного населення. На північно-західній околиці Колодяжного (лівий берег Случі) зафіксовано ще одне давньоруське городище ХІІ-ХІІІ ст. Крім того, біля Колодяжного (правий берег Случі) було близько 60 курганів. Не виключено, що це могли бути залишки давньоруського могильника. Однак станом на середину ХХ ст. вони були вже повністю зорані і так ніким і не досліджувались.

На початку 1241 р. Колодяжин був знищений військами  хана Батия.

Археологічні розкопки підтвердили, що Колодяжний був повністю спалений, а його мешканці вбиті.

В XVI ст. на місці давньоруського городища було засновано православний чоловічий монастир, переведений у 1702 р. в уніатство.

У 1587 р. відбувся наїзд князя Януша Острозького на Колодяжне, під час якого місцеві господарства понесли значні втрати врожаю.

Згідно з Кольбушівською транзакцією 1753 р., село перейшло у власність князя Теодора  Ієронима Казимира Любомирського, богуславського старости. Станом на 1754 р. Колодяжне знаходилось в посесії Стефана Місюни. Останній був полоцьким стольником, полковником Острозької ординації.

В середині ХІХ ст. Колодяжне перебувало у власності поміщиці Трусковської.

У 1865 р. в приміщенні, збудованому за кошти Міністерства державного майна, почала діяти церковно-приходська школа. У 1888 р. в ній навчалось 46 дітей.

У 1866 р. в Колодяжному побудована церква Св. Архистратига Михаїла. 15 січня 1867 р. її було освячено.

Станом на 1923 р. Колодяжне відносилось до Миропільської волості Миропільського району Житомирської округи Волинської губернії. В селі нараховувалось 259 дворів та 1151 мешканець. Колодяженській сільраді підпорядковувалось також сусіднє село Паволочка.

В 1920-х рр. популярності в Колодяжному набув баптизм.

В період Великого терору 1937-1938 рр. були репресовані уродженці та мешканці Колодяжного:

На початковому етапі нацистської окупації свою діяльність в Миропільському районі намагались проводити члени ОУН(б). В Колодяжному було створено дві оунівські групи, до яких увійшло 6 осіб. Першу із них очолював Григорій Олексюк, другу - Михайло Буревий. Восени 1941 р. в селі також функціонував осередок молодіжної організації "Січ", створеної з ініціативи ОУН. Місцевий поліцейський Ларіон Ковалюк з Колодяжного свідчив після війни, що був заарештований нацистами за підозрою в приналежності до ОУН.

На примусові роботи до Німеччини з села вивезено 115 осіб.

Певний час в селі переховувались євреї, яким вдалося вижити після масового вбивства в Мирополі у вересні 1941 р..

В грудні 1941 р. місцевими поліцейськими було арештовано 8 єврейських жінок з дитиною, які переховувались у Колодяжному. Їх відвели у Миропіль і там

В лютому 1944 р. було заарештовано кількох мешканців Колодяжного, але через деякий час справи проти них припинені:

Обеліск у Колодяжному в пам'ять про односельців, які загинули в складі РСЧА у 1941-1945 рр. Напис: Обеліск слави споруджено воїнам-односельчанам загинувшим на фронтах в боротьбі з німецьким фашизмом під час Великої Вітчизняної війни 1941-1945.