152 річниця з дня народження Лесі Українки
25 лютого виповнюється 152 роки з дня народження Лесі Українки (Лариси Петрівни Косач-Квітки) – видатної української письменниці та громадської діячки, однієї з центральних постатей національної культури.
Лариса Петрівна Косач народилася 25 лютого 1871 року в невеликому містечку Звягель (нині – місто Новоград-Волинський Житомирської області). Батько письменниці, Петро Антонович Косач, – дворянин, який дуже любив літературу і живопис, був освіченою прогресивною людиною. Мати, Ольга Петрівна Косач, — дворянка за походженням, поетеса й дитяча письменниця, яка писала під псевдонімом Олена Пчілка, була активісткою українського жіночого руху.
Думаємо, ні для кого не секрет, що Леся Українка – це псевдонім. Справжнє ім’я поетеси – Лариса Косач. Вдома її звали і Лесею, і Зеєю, і Мишолосією. Мишолосія – це поєднання імен Міша і Леся, брата і сестри Косачів. За переказами, псевдонім Лариса запозичила від дядька Михайла Драгоманова, який підписував свої статті “Українець”. Він надзвичайно вплинув на Лесині життєві погляди.
Початкову освіту Леся здобувала вдома. Її мати Олена Пчілка навчала дітей сама, також запрошувала приватних вчителів. У родині не хотіли віддавати дітей до освітніх закладів російської імперії, адже там не навчали рідною мовою.
Леся була дуже розумною дівчинкою, володіла різною мірою 11 іноземними мовами: латиною, грецькою, німецькою, французькою, італійською, англійською, польською, болгарською, грузинською, іспанською, шведською. Уже в 5 років навчилася грати на роялі, у вісім – почала писати вірші. Коли дівчинці було 9, вона захворіла на туберкульоз кісток.
Швидкому розвитку письменницьких здібностей Лесі Українки сприяла творча атмосфера, в якій зростала, її оточення, серед якого були Михайло Старицький, Микола Лисенко, Іван Франко.
Уперше ім'я Лесі Українки з'явилось у 1884р. у львівському журналі "Зоря", де було надруковано вірші 13-літньої поетеси "Конвалія" і "Сафо". З того часу її твори все частіше публікуються в різних виданнях, а 1893 р. у Львові вийшла перша поетична збірка "На крилах пісень".
З кінця 80-х років Леся Українка живе в Києві. Вона стає душею літературного об'єднання творчої молоді "Плеяда". Найбільше уваги приділяє поезії Генріха Гейне. 1893 р. у Львові з'явилась українською мовою "Книга пісень" німецького поета, куди ввійшли 92 переклади Лесі Українки.
Та це був час не лише невгамовної праці, крилатих злетів, надій і сподівань. Це одночасно й роки важких страждань молодої дівчини, у якої "була весна, та тільки за вікном". Пекуче боліла нога, вражена туберкульозом. Лікарі радили теплий клімат. І почалися мандрівки в теплі краї, у "добровільне вигнання". У Криму 1897р. Леся Українка познайомилась з С. К. Мержинським. Вони закохалися. Сергій високо цінував письменницьку працю Лесі Українки, шанував її талант, силу волі. Та щастя було недовгим. У березні 1901р. Сергій Мержинський помер: людина, для якої вона "почала нову мрію життя, вмерла і воскресла".
Тим часом слова поетеси ширились по Україні. У статті «Леся Українка» І. Франко ставить її творчість поруч з Кобзаревою: «Від часу Шевченкового «Поховайте та вставайте, кайдани порвіте» Україна не чула такого сильного, гарячого та поетичного слова, як із уст сеї слабосилої хворої дівчини». У 1899 р. у Львові виходить друга поетична книжка Лесі Українки «Думи і мрії», письменниця активно друкується в журналах «Народ», «Життє і слово», «Літературно-науковий вісник», готує нову збірку «Відгуки», яка вийшла у Чернівцях 1902р.
Особливе місце у творчій біографії Лесі Українки займає фольклор. 30 записів веснянок і пісень з голосу Лесі Українки зробив Микола Лисенко, 225 пісень увійшло до збірки "Народні мелодії. З голосу Лесі Українки", яку упорядкував і видав 1917 р. її чоловік Климент Квітка.
В останні роки життя Лесі Українки невблаганно прогресувала хвороба, з якою вона вела "тридцятилітню війну". Поетеса вимушена покинути Україну, холодний клімат не дозволяв жити в рідній стороні і вона оселилася на півдні. Літом жила на Кавказі: в Кутаїсі, Хоні, Телаві, де служив її чоловік Климент Квітка, а на зиму виїжджала в Єгипет.
1 серпня 1913 року в невеличкому грузинському містечку Сурамі відійшла у вічність Леся Українка - велика поетеса і жінка з трагічною долею. Звістка про смерть славної дочки України глибокою скорботою озвалася в серцях мільйонів людей.
Тіло Лесі Українки перевезли до Києва і поховали на Байковому кладовищі. Похорон поетеси перетворився у велику народну демонстрацію. Море людей, море квітів... Жандарми забороняли промови, співи, супроводжували процесію. Але людей прибувало, були й промови, співи. Вітчизна прощалась зі своєю дочкою, творчість якої входила в безсмертя.
Життя поетеси – це легендарний подвиг мужньої і мудрої людини, ніжної й нескореної жінки, геніального митця і борця, рівноцінну постать, якій важко знайти навіть на планетарних художніх теренах.
Найважливіші, найвірніші свідчення про Лесю Українку слід шукати в її поезіях і драмах. Сюжети ж земного буття поетеси – це тільки придорожні знаки, які вказують напрямок, відмічають віхи шляху, яким ми йдемо – шляху пізнання».
Ми маємо пам’ятати про таких величних людей, як Леся Українка, бо вони – не наше минуле, вони – той стержень, на якому формується майбутнє нації.
Вічна пам'ять та шана!
