РОЖКО ПЕТРО ІВАНОВИЧ

Дата та місце народження: 12 квітня 1995 року, селище Миропіль

Дата та місце загибелі: 20.09.2023, поблизу н.п. Марі’їнка Донецької обл.

Звання: головний сержант 3 аеромобільного взводу 2 аеромобільної роти аеромобільного батальйону

Підрозділ: 95 ОДШБр

Народився Петро 12 квітня 1995 року. Цей день у переважної більшості суспільства асоціювався з підкоренням людиною космосу. Коли хлопчик з’явився на світ, батьки сподівалися, що Петро теж досягне високої мети у житті.

Дитинство та юність хлопець провів у селищі Миропіль. У родині Рожків було 3 дітей: 2 сини та донька. Петро був наймолодшим, улюбленим сином і братом.

У перший клас хлопчик пішов в Миропільську ЗОШ № 3. Там навчався до 9 класу. Мав багато друзів, був товариським та веселим хлопцем. Після 9 класу перейшов навчатись у Миропільську ЗОШ І-ІІІ ступенів №2, яку закінчив у 2012 році. Однокласники та вчителі згадують Петра як життєрадісного і водночас серйозного, відповідального юнака.

З 2016 року Петро підписав контракт та у лавах Збройних Сил України, боронив землю від ворога на Сході. З першого дня повномасштабного вторгнення Петро знову став на захист Батьківщини. Бойові завдання виконував у лавах легендарної 95-ки. Мав позивний “Іспанець”. За час служби зарекомендував себе як мужній, відповідальний військовий та надійний побратим.

Влітку цього року проходив навчання у Великій Британії. Ненадовго приїхавши додому у відпустку, заспокоював маму, підбадьорював її… Та вже тоді Людмила Анатоліївна помітила в глибоких карих очах сина якусь тривогу, ніби передчуття…

Загинув воїн 20 вересня 2023 року внаслідок артилерійського обстрілу поблизу н. п. Мар’їнка Донецької області. У ніч загибелі Петра, мамі почувся голос його покійного тата. Батько голосно гукнув молодшого сина… Мама схопилася, підбігла до відчиненого різким поривом вітру вікна… і все зрозуміла…

Ховали воїна, за традицією, з весільними атрибутами, адже він так і не встиг створити сім’ю, хоча з коханою жінкою планували одружитися. На величезне горе й біль, коровай роздавали не на весіллі, а на похороні.

Ніхто не міг втішити страждання мами, скорботу брата і сестри… Не стримували сліз навіть мужні військовослужбовці, прощаючись зі справжнім побратимом…

А у безмежному небі засяяла зірка пам’яті Героя, подвиг якого не порівняти навіть з підкоренням космосу.