АТАМАНЧУК ОЛЕКСАНДР ОЛЕКСАНДРОВИЧ

Фото без опису

Дата та місце народження: 22 червня 1990 року, смт.Миропіль

Дата та місце загибелі: 20 січня 2015 року, Донецький аеропорт.

Посада: санінструктор, стрілець.

Підрозділ: 95-а окрема аеромобільна бригада.

Народився Атаманчук Олександр Олександрович у селищі Миропіль у родині військового. Змалечку був оточений специфічною атмосферою життя військових. Звичайно, прикладом для наслідування став батько Олександр Володимирович, але у хлопчика був ще один взірець – його хрещений-десантник Микола Олексійович.

З 1996 по 2007 рік навчався в Миропільській загальноосвітній школі №2. Вчителі й однокласники згадують Сашка як неймовірно енергійного, допитливого, життєрадісного хлопця. Він був дуже комунікабельним та доброзичливим, мав багато друзів. Неймовірно любив Случ, вода дійсно була його стихією: уже з 6 років добре плавав і пірнав під воду.

Після школи Олександр навчався в Житомирському професійному ліцеї харчових технологій, здобуваючи професію кухаря, за якою працювала мама Оксана Василівна. В ліцеї із захопленням відвідував секцію театрального мистецтва. Гарна пам’ять і вміння декламувати вирізняла юнака серед інших. Разом з товаришами Сашко виступав навіть на сцені драматичного театру ім. І. Кочерги.

Добре усвідомлюючи ризики для життя, Олександр таки обрав долю військового, підписав контракт і став на службу в 95-й окремій аеромобільній бригаді Високомобільних десантних військ Збройних сил України.

Одружився, разом з дружиною Тетяною мали багато планів на довге життя.

З перших днів антитерористичної операції Олександр перебував у зоні військових дій. Восени 2014 року був поранений у с. Степанівка, на кордоні з рф: снайперська куля пробила шолом, дивом залишився живим. Після цього мав можливість більше не повертатися на війну, але не зміг залишитися вдома, розуміючи, що його місце там, біля побратимів, на передовій.

20 січня 2015 року 13-й батальйон 95 ОАМБр виходить на злітно-посадкову смугу Донецького аеропорту із західного напрямку. Колона з 10 КрАЗ «Спартан», рухаючись смугою, потрапила під шквальний вогонь противника. Десантники прийняли бій і намагались врятувати поранених. Ворожий снаряд поцілив у бронеавтомобіль, де перебував Олександр. Також загинув командир роти Володимир Марковський.

Це була велика трагедія для нашого Мирополя. Біда увірвалася в серце і свідомість кожного: клятий ворог вбив нашу дитину, однокласника, друга, односельця, який ще вчора жив поряд, вітався, усміхався… Не було оселі, звідки би не вийшли люди зустріти на щиті нашого Кіборга і провести його в останню путь.

Поховали Олександра у рідному селищі, на кам’янецькому кладовищі.

Указом Президента України номер 282/2015 від 23 травня 2015 року, «За особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», нагороджений орденом «За мужність» третього ступеня (посмертно).

Також нагороджено нагрудним знаком «За оборону Донецького аеропорту» (посмертно).

Портрет на меморіалі "Стіна пам'яті полеглих за Україну" у Києві: секція 5, ряд 2, місце 40.

8 травня 2015 року на фасаді Миропільської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №2, у якій навчався Олександр Атаманчук, на його честь було відкрито меморіальну дошку. А вже 27 листопада цього ж року меморіальна дошка була відкрита і на фасаді Житомирського професійного ліцею харчових технологій.

На честь Олександра Атаманчука названо вулицю в Мирополі, де він виріс.

Миропільчани шанують пам’ять свого Героя. Меморіальні заходи проводяться у школах і дитячому садочку, у закладах культури та у спорті. На роковини загибелі, у дні державних пам’ятних дат односельці відвідують могилу Воїна, створюють пам’ятні пости в соцмережах. А Донецький аеропорт як символ боротьби та незламності українського народу неодмінно асоціюється з його захисником - миропільчанином Олександром Атаманчуком.

Фото без опису